Сімейні спори про поділ спільного майна подружжя є досить поширеними в Україні. Більшість знає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною власністю подружжя. Але, насправді, з цього правила є досить багато винятків і кожна справа є індивідуальною.
Так, у одній з справ, яка пройшла всі три судові інстанції, йшлося про те, що сторони вирішили розлучитися через 20 років сімейного життя. У період шлюбу сторонами було набуто автомобілі та нерухомість. 
Позов дружини було задоволено. Рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін апеляційною інстанцією, мотивовано тим, що до спільного майна сторін належать частина двоповерхової будівлі, земельна ділянка, на якій вона розташована, та два автомобілі, які підлягають поділу між ними, з урахуванням принципу рівності часток подружжя, з виплатою на користь позивача грошової компенсації.
Відповідач не погодився з рішенням судів попередніх інстанцій і звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою, в якій зазначив, що судами не враховано, що спірна земельна ділянка придбана відповідачем як фізичною особою-підприємцем.
Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі ст. 52 Цивільного кодексу України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи-підприємця вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Саме така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року (справа № 318/1863/17).
